Mater ІІ

    Сьогодні мене з дитячого садочку мали відвести до мами на роботу — в магазин — мої виховательки: Надія Григорівна, яка в перший день буття в садочку розкритикувала мою найпершу в житті пластилінову качечку та Марія Макарівна, яка, як виявилось через двадцять років, — є моєю некровною родичкою.

    Осінь. Центр міста. Каштани — золоті.

    Парк — золотий, фонтан не працює, завжди.

    Неочікувано ми звертаємо з головної вулиці у провулок.

    Вони вирішили завітати у шинок; кабак; наливайку — як забажаєте — знизити градус напруги, піднявши градус напоїв, піднявши собі настрій.

    Я удостоївся пачки чипсів за своє очікування — справжній скарб.

    Претензій до них у свої чотири роки я не мав.

    Золоті каштани.

    Червоні обличчя виховательок пашіють.

    Багряні листочки падають.

    Вони привели — мами нема.

    Правдами і неправдами вона вирвалась з рабства на мої пошуки.

    Повернулась. Ми знайшлись.

    Тепер я знову чекаю... до двадцять третьої години... без чипсів.

    І ми підемо разом і звідси.