reliquaria

 Корпус завершено.

       Співають дзвоники, шепочуть травки, дерева вискрипують, місяць хитро посміхається на зоряному полотні. Так, лише зорі мовчать — підморгують.       Відбивається та б'ється об тихе озеро, давнішнє. Старіше за них усих. Риби та русалки підмугикують тихенько, в товщах, в такт пісні.      — Так-так-такт, ти божевільний!

    Сьогодні я нікого не побачив. До мене ніхто не прийшов і нікуди я не ходив. Ковдру накинув день, ковдру накинув я.       Нові тривожні сни зі старим оркестром. Нове дітище тріснутих скрипок, розшатаного рояля та тривожного кольору арфи.       Грає і після сну.       До праці не приступив, мури не звів.

     Бах! Бах! Червоні іскри. Червоним вишито чорне. Бах! Бах! Червоні орнаменти.      Весілля?      День народження?      Війна?      Свято?

     Я заглядаюсь у темне вікно. Й темрява глядить у мене. У нас схожі очі, схожі й риси. Ми такі схожі, ми поруч.      Від скла та вульгарного пластику мене відділяють люди. Ні, навіть не так. Їхні твори, їхній відбиток у мені. Їхня темрява у мені — дорогоцінний спадок, дар. Стоїть завадою, стіною темряві моїй. Обмежує її, не дає перелитись.      Вони поклали своє життя. Можливо, не знали для кого і для чого.       Від болю.

     Делікатно беру блідими тонкими пальцями слова. «Смерть» — липка чорна фарба; та й саме слово липке — пристане, біда.      Кручу, вивертаю, вигинаю: так і сяк — «квітка», але гидка, мертва.      «Біль» — засічки на літерах такі гострі. Мучу й це слово — «поезія»: красива, коле не руки, коле єство.      Руки червоно-чорні. Чи є сенс продовжувати? Змінив форму, а середину — як?

     Я — многогрішний. Сьогодні — ваш перший і останній суд. Фібула з Атеною міцно тримає мою темно-синю мантію.      Я перед вами! А ви — встаньте перед залізними очима Атени Паллади.      Усе просто: я дивлюся на вас пронизливо — очима богині. У ваших, іще грішніших очах — іще менше гріха, ніж у мене, але як багато грубої нудьги й чистого безпричинства! У геометричних, вивірених рисах облич — ні найменшої тіні, яку труйний час залишає на вилицях допитливих.      Життя не зародилось, його нема!      Тихий присуд кожному: смертна нудьга.

     Ми орендували житло, щоправда, половину величезної квартири. Простір, двері зі склом, килими — сучасно-радянська еклектика.      Техніка вся нова. Стіни, меблі — ні.      Мені було так цікаво, хто наші сусіди: я зазирав у шпарини, намагався щось побачити за телевізором, у міжкімнатному вікні — темно.      Я вийшов на карачках тихо у загальний коридор.      Наді мною навис чоловік півстолітнього віку — його права нижня частина щелепи була понівечена і швами, і онкологією.      Він заявив, що моє втручання заважає його хворій дружині й хворому йому.      Я не зупинився.      В його кімнаті ниділа самотня дружина — серед розгардіяжу і мотлоху. Вона була втомленою, блідою, але не хворою.      Знав, що їй потрібно: квіти — кляцнув пальцями — пластик, не вийшло; парфуми — кляцнув пальцями — якась дешева підробка...      Не виходить. Магія н...

     Арфа, флейта. Сопрано — тонко пряде нитку голосом. Всі переходи, весь драматизм, трагізм — майстерно-точно, сконструйовані. Плавна нитка, як тихесенький струмок.       Звучать.       Вона затихла, закрила мені очі, та забрала плату — один день.       Завжди ця арія.

       У підніжжі: могутні дерева, строкаті кущі, квіти — диво квітів!       Він дістався з підніжжя до вершини. Димка закрила все, про що знає там, — знизу. Повітря розріджене. Голова паморочиться. Поруч — трави та настирні реп'яхи, які бачили тут неодного мандрівника.       Ні. Спускається. 

     Він стоїть в центрі — згорблено-рівний; теплий прожектор згори ховає його блідість, ховає його від сонця.       Вони, в темряві, їх багато: тіні чи люди. Говорять до нього, лишаються завжди на відстані витягнутих рук. Підмигують, усміхаються, посміхаються, кричать, шепочуть.      Не потрапляють за коло. Лише одна точка — кінчиками пальців, на мить.

       Сови поснули; ліс одубів і задубів. Змії сплять теплими клубками. Вовки, лисиці та їжаки дрімають.      Зірки заспівали свої грізно-ніжні колискові; забаюкали.      Навіть місяць закрив очі.      Впав.