Nota IV

    Я увесь у книжках: зліва — три полиці; справа, на столі, — три стопки; позаду — вертикальна полиця. Ще вдома... У дядька... Ще знищив.

    Тут — що душа захоче: проза для байдикування, проза посолідніше, гостра поетика, ніжніша поетика, етика, монографії, літературна критика, мемуари та спогади; загальний курс фізики, загальні та спеціальні курси математики, релігійна література, педагогіка, психологія, психіатрія.

    Білі, блакитні, сині, червоні, зелені, кремові, коричневі, чорні... З тисненнями й без.

    Перелічив — і сам злякався.

    І що?

    Я ж нічого не знаю. Мене може насмерть присипати цим каталогом, але від того не легше думати, не легше віддати із себе рядок. Не легше прочитати ще один рядок із будь-якої книги.

    Одного разу, в глибокій юності, втративши контроль, я випалив фразу, за яку потім довго мучився, бо вона була максимальною і водночас ядучим докором:

    «Я не розумію, як можна читати по чотири-п'ять книжок на місяць і зберігати таку черству дурість».

    Зі сторони мій кабінет може виглядати переконливо, мене він переконує лише в одному: нічого не знаю.


Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

De lectore et libris

     Назва звучить по-канцелярськи. Зрозумів це вже після того, як написав. Так зазвичай підзаголовлюють накази та інші офіційні документи.      Припустімо, що це моя підсвідомість.      Усе, що я напишу далі, — виключно мої внутрішні спостереження, припущення та, звісно, оціночні судження.      Розпочну.      Родина в мене досить цікава. Про одну її грань розкажу: мама — книгознавиця.      Відповідно, у нас була величезна бібліотека. У хмурі дев'яності роки минулого століття, власне тоді, коли я народився, левову частину книжок довелося виміняти на їжу, одяг, послуги лікарів та інші речі першої потреби. Розходилися найцінніші видання, як потім розповідали батьки.      Той час пережили різні книжки, що склали доволі кострубату картину: повні зібрання творів Льва Толстого, Тургенєва, Пастернака, Шолохова; був хтось із німецьких авторів, але вже не згадаю хто — запам'ятався лише стиль ...
Докладніше

Indices

     Років десять тому, якщо не більше, у забороненій нині мережі, я зібрав близько тридцяти тисяч музичних записів та приблизно 160 гігабайтів файлів — на одному жорсткому диску. Я мав стійке переконання, що схожі люди слухають схожу музику. При знайомстві я часто запитував про музичні смаки та знання. Думаю, для вісімнадцяти–двадцятирічного віку це могло бути недалеко від істини, бо часто працювало. Щось схоже про єдність думок, тільки в літературі, говорив Мережковський: «Я не знаю більш солодкого і глибокого відчуття, ніж те, що відчуваєш, зустрічаючи свої власні, нікому не висловлені думки у творі… Тоді тільки перестаєш на мить почуватися самотнім і розумієш спільність внутрішнього життя всіх людей…»      Зараз ця гіпотеза, здається, вже не працює — принаймні щодо музики. Але, звісно, у кожної людини, яка проходить становлення, а це — процес усього життя, є митці або твори, які стоять «за спиною». Близькість до таких митців може свідчити про близькість...
Докладніше

Iniustus

    Ошатна русява, довговолоса, зеленоока пані. Всі, хто її бачили і бачать, кажуть, що вона витончена; граційна. Одяг у неї строгий, дорогоцінний: на чорному  — шитий срібними нитками. Срібні прикраси зі смарагдами.       Є в неї особливість: вона не живе в своїх розкішних угіддях. Їй не потрібні витончена архітектура, геніальні полотна чи вишукана порцеляна її дому.       Вона любить ходити між людьми. То зав'язує їм очі, то затуляє рота чи закриває вуха. Іноді кладе свою тендітну руку на плече й хилить до землі, принижує, приземляє.     Багато хто її не бачив, але помічав. Вона була або буде біля кожного. Висока пані не знає Смерти.
Докладніше